Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 911/1700/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід15.11.2016у справі№911/1700/16Господарського судуКиївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергомаш"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго"третя особаУправління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області простягнення суми

за участю

- позивача:Держак С.В. (довіреність від 07.06.2016)- відповідача:Руденко В.В. (довіреність від 03.02.2017),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд за даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Союзенергомаш" (далі - позивач), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" (далі - відповідач) 30 319,54 грн. три відсотки річних та 100 460,09 грн. інфляційних втрат за період з 25.12.2015 по 29.06.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач вчасно не розраховувався за поставлений йому товар, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу на заборгованість згідно статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три відсотки річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2016 (суддя Подоляк Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Алданова С.О., Зубець Л.П.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 30 304,25 грн. три відсотки річних, 100 460,09 грн. інфляційних втрат, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення в частині задоволення позову та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

27.02.2017 від представника відповідача надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з неможливістю явки його представника із посиланням на зайнятість в іншій судові справі, однак клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Однак з врахуванням того, що у суду касаційної інстанції відсутні підстави вважати що причини неявки цієї особи є поважними, та з врахуванням вимог ст.ст.77, 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України і тієї обставини, що її неявка в засідання суду касаційної інстанції не перешкоджає перегляду справи в суді касаційної інстанції, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.04.2015 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір № 20/4-2015, відповідно до умов п.1.1 якого, постачальник зобов'язався поставити у власність покупця товар на умовах визначених в специфікаціях або рахунках до договору, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити товар у встановлені договором строки.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що строк поставки товарів та/або кожної окремої партії товарів за договором складає два календарних дні з моменту здійснення оплати передбаченої п. 7.2 договору, якщо інше не вказано у специфікації.

Специфікацією від 24.04.2015 № 1 сторони визначили строк поставки товару до 08.05.2015, термін оплати до 05.06.2015, також передбачили, що оплата здійснюється в національній валюті України. Сума, що підлягає сплаті в гривнях, корегується у відповідності до офіційного курсу НБУ у гривні до долара США на дату фактичної оплати.

На виконання умов договору та зазначеної специфікації позивач поставив відповідачу товар на суму 2 704 348,16 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, але відповідач свої зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар не виконав, що встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 26.01.2016 у справі № 911/5098/15, яке набрало законної сили.

Так, цим рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/5098/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергомаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" про стягнення 3 320 341,54 грн. задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 654 348,16 грн. основного боргу, 329 503,13 грн. пені (за період прострочення з 06.06.2015 по 05.12.2015), 44 566,71 грн. три відсотки річних (за період прострочення з 06.06.2015 по 24.12.2015), 43 432,82 грн. інфляційних втрат (за період прострочення з 06.06.2015 по 24.12.2015) та 46107,25 грн. судового збору.

Судами також встановлено, що це рішення Господарського суду Київської області від 26.01.2016 було виконано відповідачем лише 01.07.2016, про що свідчить картка рахунок позивача № 361.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що оскільки заборгованість відповідач оплатив лише 01.07.2016, вимоги про стягнення нарахованих на заборгованість трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 25.12.2015 по 29.06.2016 підлягають задоволенню частково, оскільки розрахунок трьох відсотків річних здійснених позивачем суд визнав помилковим та здійснив відповідний перерахунок.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини 1-ї статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Підстави припинення зобов'язань зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 вказаного Кодексу та не передбачають можливість припинення зобов'язання у зв'язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 18.05.2011 зі справи №6-27640св08, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Отже відсутні правові підстави вважати, що припинилися права та обов'язки сторін зобов'язання щодо розрахунків, і саме з такою правовою позицією погоджується суд касаційної інстанції у зв'язку із чим правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, на яку відповідач посилається у касаційній скарзі, не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги. До того ж фактичні обставини у справі, що розглядається, є відмінними від обставин у справі, на рішення у якій посилається заявник касаційної скарги, оскільки згідно наведеної відповідачем постанови Верховного Суду України предметом спору є стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які нараховані за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги на підставі вимог законодавства, яка стягнута відповідним рішенням суду, тоді як у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, предметом спору є стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які нараховані на заборгованість, що виникла з договірних правовідносин.

При цьому слід зазначити, що як роз'яснив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.12.2003 зі справи "Рябих проти Росії" повноваження вищих судів щодо перегляду судових рішень мають використовуватись задля виправлення судових помилок, а не для перегляду справи вищим судом.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оскільки порушень апеляційним судом норм права не виявлено, підстави для скасування його постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі Господарського суду Київської області №911/1700/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук